Сьогодні, 1 березня, відзначається День обізнаності про самоушкодження. Його головна мета – привернути увагу до проблеми аутоагресії, сприяти розумінню та співчуттю до людей, які мають прояви такої поведінки, та спонукати їх звертатися за допомогою.
Самоушкоджувальна поведінка – будь-яка поведінка, під час якої людина завдає собі шкоди, намагаючись впоратися зі складними емоціями, переживаннями та спогадами.
Варто наголосити, що більшість людей, які мають її прояви, не хочуть та не планують завдати собі смертельної шкоди. Однак, не варто недооцінювати небезпеку від таких дій, адже самоушкодження може призвести й до суїцидальної поведінки.
Найчастіше така поведінка проявляється у вигляді завдання собі порізів, опіків та інших несуїцидальних самоушкоджень, наприклад:
- нанесення собі порізів гострими предметами;
- проколювання шкіри, укуси;
- нанесення собі ударів або навмисне вдаряння об щось;
- припалювання себе сигаретами, сірниками чи свічкою;
- нанесення собі синців, завдання вивихів чи переломів;
- видирання волосся.
Чому люди завдають собі шкоди
Зазвичай така поведінка пов’язана зі стресом, тривогою, депресією, коли вони стають для людини нестерпними. Багато людей здатні подолати напругу, розмовляючи з близькими. Утім, деякі люди не можуть впоратися з почуттями та переживаннями, які їх переповнюють, тому наносять собі шкоду, щоби впоратися з напругою всередині.
Що може викликати самоушкоджувальну поведінку
- раптові несподівані зміни у житті, зокрема, смерть близької людини, розлучення батьків, перехід в іншу школу;
- стрес, повʼязаний з навчанням, відчуттям надмірного навантаження, страху помилитися;
- якщо людина стала свідком і пережила важкий стрес, зазнавала насильства у школі, вдома, у стосунках, чи пережила інші травматичні події;
- соціальне дистанціювання, ізольованість, почуття провини та сорому;
- бажання привернути увагу до своїх переживань;
- самопокарання;
- для емоційної саморегуляції, зниження емоційної напруги;
- низька самооцінка або проблеми зі сприйняттям свого тіла;
- вираження злості, жорстокість між однолітками.
Після самоушкодження людина може мати відчуття короткочасної свободи та вивільнення від складних емоційних переживань. Але причина цих переживань та страждань не зникає і така поведінка повторюється знову. Водночас, у деяких людей самоушкодження також може викликати ще важчі емоції та погіршити самопочуття.
Деякі люди описують самоушкодження як спосіб:
- виразити те, що важко передати словами
- перетворити невидимі думки чи почуття на щось видиме
- змінити емоційний біль на фізичний
- зменшити непереборні емоційні почуття або думки
- отримати відчуття певного контролю
- покарати себе за свої почуття і переживання
- змусити себе відчувати хоч щось (через відчуття пустоти всередині)
- показати, що вони потребують допомоги
Хто зазвичай завдає собі самоушкодження
Самоушкоджувальна поведінка характерна для людей різного віку, зокрема, поширеність серед підлітків становить 18%. Хоча шкоду наносять собі переважно жінки, все ж завершені самогубства поширеніші серед чоловіків.
Фактори ризику виникнення самоушкоджувальної поведінки
- психічні захворювання (депресія, тривога, межові розлади особистості, розлади харчової поведінки);
- молода людина без піклування батьків чи опікунів;
- вразливі групи населення, які зазнають дискримінації (ЛГБТ, ВІЛ-позитивні, біженці, мігранти, увʼязнені тощо);
- загибель близьких людей через самогубство.
При підозрі на самоушкодження на що звертаємо увагу:
- наявність шрамів;
- носіння одягу з довгими рукавами, навіть у спекотну погоду;
- розмови про відчуття знецінення та безпорадності;
- свіжі порізи, синці, сліди опіків;
- часті повідомлення про випадкові поранення;
- емоційна нестабільність та непередбачуваність.
Важливо не засуджувати та не боятися такої поведінки, якщо помітили її у близької людини. Намагайтеся всіляко її підтримати. Не бійтеся спробувати поговорити з нею про її переживання. Дайте зрозуміти, що ви хочете допомогти і підтримати.
Що робити у випадку проявів такої поведінки:
- Якщо ви доросла людина, то у разі появи у вас самоушкоджувальної поведінки, зверніться за допомогою до сімейного лікаря або до фахівця з психічної допомоги;
- Якщо ви неповнолітній – попросіть допомоги у батьків чи дорослих, яким ви довіряєте;
- Якщо ви спеціаліст (сімейний лікар, соціальний працівник, педагог, священник або інший представник допомагаючих професій) ви можете розповісти батькам та дітям/підліткам про самоушкоджувальну поведінку та допомогти з плануванням надання підтримки.
